Гість номера

Олександр Мельник, SESVANDERHAVE: розвиток насіннєвого бізнесу в Україні з любов’ю до команди, партнерів та до життя

21.04.2021

“АгроЕліта” поспілкувалась з Олександром Мельником, генеральним директором “Сесвандерхаве-Україна”. Олександр розповів про те, як протягом 30 років успішно розвиває бізнес з вирощування насіння цукрового буряку в Україні та про свої цінності, котрі допомогли зібрати потужну команду без розчарувань.

– Sesvanderhave на українському ринку вже майже 30 років, і Ви керуєте від самого початку. Розкажіть, як доєдналися до бельгійської компанії та як розвивали бізнес?

– Я отримав освіту за спеціалізацією “Економічна кібернетика”, дуже престижну на той час. Працював в Інституті аграрної економіки. Захистив кандидатську дисертацію на тему “Організація та управління галузями сільського господарства”, а далі збирався продовжити наукову роботу у США, вже їздив туди декілька разів та жив кілька місяців.

90-ті роки – це був чудовий час великих можливостей, перша хвиля великих світових аграрних компаній приходила в Україну. Одна з таких можливостей випала й мені – у 1993 р. мене запросили керівником насінневого відділу у Zeneca – тоді це був певний етап реорганізації світових насіннєвих компаній, з яких була утворена SESVanderHave у 2005 р., але корінням вона походить з 1879 р. Отже, я погодився працювати у компанії та лишитися в Україні, і жодного разу про це не пошкодував. Це був величезний крок у фінансах та можливостях для розвитку, який, утім, ставив і чималі виклики.

Примітно, що мій батько був заступником директора Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків. Дивно, але з моїм вибором це не пов’язано, я прийшов у цю сферу через десятки років – ось таке співпадіння.

Я розвивав цей бізнес, відкривав представництва у Білорусі та Молдові. Певний час ми експерементували та спостерігали, як відбувається вирощування насіння цукрового буряку західноі селекціі у наших кліматичних умовах, і коли зрозуміли, що все стабільно – побудували потужний насіннєвий завод у селі Гоголів Київської області на початку 2000-х років. Це ключова подія в історії компанії. Я особисто керував будівництвом. На той час це був революційний крок, ми впроваджували передові європейські технології та відповідно до високих стандартів навчали персонал. І навіть на сьогодні наш завод немає аналогів за рівнем технічного оснащення в Україні. Цікава деталь: вимоги до якості роботи обладнання в компанії досить суворі, інколи його налаштування та перевірка відбувається компаніями-виробниками машин вночі просто через Інтернет. Обладнання раптово починає шуміти, і це інколи від неочікуваності моменту бадьорить охоронців:)

– Які складнощі довелося подолати за роки роботи у компанії?

– Найбільша складність була зібрати врожай після анексії Криму – вона сталася у березні 2014 р., а врожай вивезли та зібрали у серпні, нам це вдалося. Тоді довелося переорієнтуватися на Одеську область.

Загалом я не з тих людей, хто жаліється. Ставлю задачу, йду до неї та радію досягненням, багато чого сприймаю не як складнощі, а як даність, з якою потрібно працювати. Часом як задоволення.

– Як збирали свою команду, які корпоративні цінності для Вас важливі?

– Моя філософія у бізнесі – робити не тільки бізнес, а й показати людям, що жити можна краще, з насолодою, зробити їх життя більш приємним та комфортним. Я підтримую дружні, товариські відносини в компанії і підбирав у команду людей, для яких також це важливо. Мені подобається, коли люди конструктивно спілкуються, обмінюються думками. В нашій компанії живе радість, гарний настрій, злагода, взаємодопомога й порозуміння, почуття гумору. Такі речі на корпоративному рівні здебільшого започатковує керівник, багато залежить саме від того, яка він людина. І мені пощастило стати такою дружньою людиною, так мене виховали батьки, які завжди підтримували тепле спілкування в сім’ї та у колі друзів.

Зараз у нашій команді близько 50 співробітників. За 30 років роботи у нас звільнилося тільки двоє людей – це важливий показник.

Звісно, в колективі святкуємо дні народження, влітку виїжджаємо на річку, робимо спортивні змагання, мчимо на велосипедах, збираємо разом гриби, влаштовуємо театральні покази, організовуємо екскурсії тощо – все це дуже об’єднує колектив, хоча компанії багато не коштує. Мене турбує, що багато людей відчувають життя сірим, безрадісним. І це не питання фінансів. Люди просто не готові наповнюватись яскравими емоціями, або думають, що це їм непотрібно. Але коли відчувають радість, то розуміють, наскільки з нею жити краще.

А ще маємо цікаву традицію – дарувати співробітникам на 45-річчя велосипед:). Ми не запитуємо  скільки тобі років. Питання чи вже отримав велосипед. Тоді і зрозуміло скільки років.

Територія насіннєвого заводу теж стала своєрідним осередком з певними традиціями, які засновані на радості та об’єднанні. Там дуже гарно, наприклад, посадили виноградник, навіть вино для себе робимо. Маємо фруктовий сад. Влаштовуємо свята для жителів села, найяскравіше – дітям на Миколая. Ось такий в нас душевний бізнес.

– Як пандемія вплинула на роботу компанії?

– На аграрне виробництво Covid-19 вплинув не так сильно, як на інші галузі. Ми змогли вчасно забезпечити всіх наших споживачів насінням цукрового буряку. Втім, він дуже сильно вплинув на наші особисті життя. Нам довелося, як і більшості, впроваджувати дистанційний формат роботи. І у нас поки що мало хто хворів. Але я не вважаю, що це буде прийнятно у довгостроковій перспективі, живий контакт між людьми є дуже важливим. Наразі діють попередні напрацювання живого спілкування з клієнтами та партнерами, що дає поштовх для продуктивного спілкування у віддаленому форматі. Але так буде не завжди. Загалом ситуація зараз більш-менш стабілізувалася, люди звикли і вже немає такої паніки. Але як буде далі – це питання, зараз іде перебудування стилю роботи.

– Як щодо організації та відвідування заходів у цьому контексті?

– Так, це певна складність. Виставки, навіть ті, що проводилися у 2020 р. в офлайн форматі, вже не мали такого розмаху. Ми не можемо організувати День поля такий, як раніше. Теж саме стосується круглих столів, візитів на завод. Пандемія змінила нашу поведінку. Але загалом для нас це не створює таких великих проблем, у порівнянні з іншими галузями – ресторанним бізнесом, івент індустрією тощо.

– А якщо загалом говорити про підсумки роботи у 2020 році, що відзначите?

– Головна подія 2020 року, до якої ми довго йшли – це вихід нашого насіння на європейський ринок завдяки приєднанню України до Схем сортової сертифікації ОЕСР по насінню цукрових буряків, що стало можливим завдяки прийняттю відповідного законопроєкту в Україні. В цьому є наша заслуга. Ми сприяли тому, аби стандарти виробництва насіння в Україні були прирівняні до європейських стандартів, здійснювали вплив на законодавчому рівні. Тепер це чудова можливість розвитку для всіх українських виробників насіння високої якості. Для нас у зв’язку з цим постала необхідність збільшити кількість посівів, що ми і зробимо цього року, та, відповідно, потужності насіннєвого заводу.

– Ви розповіли про вихід на європейський ринок, а як у самих європейських країнах з вирощування цукрового буряку, які особливості, технології?

– Франція та Німеччина мають найбільші площі цукрового буряку, а от саме Бельгія – рекордсмен за врожайністю. Основні причини для цього: добре забезпечення вологи та довший на місяць вегетаційний період. Зима м’яка, буряк сіють у кінці березня, а збирають у кінці листопада. Якщо порівнювати з Україною, то технології в нас вже давно на одному рівні, а от кліматичні умови складніше.

– Якщо говорити про світові тенденції у селекції цукрових буряків, які відзначите?

– Ключова тенденція, яку розвивають усі компанії в насінництві різних культур, у тому числі і наша, – це стійкість до хвороб. Адже вони, на жаль, збільшуються в геометричній прогресії. Це пов’язано з багатьма причинами. Крім цього, підвищення врожайності, тобто кількості цукру з гектара.

– А як щодо тенденцій у виробництві цукру, попиту на цей продукт?

– Загалом ринок збуту цукру дуже обмежений, ми маємо площі відповідно до внутрішнього споживання + ще трошки, і нарощувати їх наразі немає потреби. Споживання цукру зменшується у всьому світі. Є фактор інформаційний, що цукор некорисний для здоров’я, і фактор конкуренції – з’являються різні замінники. Загалом у світі є великий запас цукру. Якщо говорити про масштаби, то порівняйте: Україна виробляє 1 млн. 200 тис. тонн цукру на рік, Індія понад 20 млн., Бразилія більше 40 млн. В останній, до речі, виробництво цукру залежить від ціни на нафту, адже його частина використовується для виробництва етанолу. Тобто тут задіяно багато масштабних процесів, і Україна не грає велику роль на цьому світовому ринку.

– І останнє питання про глобальне – які перспективи розвитку аграрної галузі в Україні Ви б окреслили?

– Я розповідав, як починав кар’єру у 90-ті роки, і знаєте, як тоді сприймалося сільське господарство? Як якісь «колгоспники», багато хто так зневажливо ставився. А візьміть зараз – це найуспішніша, найбагатша та найперспективніша галузь у країні. Давайте пишатися цим кожного дня!

У нас країна великих можливостей, я вважаю, що будь-яка молода людина може стати успішною та знайти себе, особливо в аграрній сфері. Тож я дивлюсь на перспективи галузі дуже позитивно, навіть з урахуванням всіх складнощів, які існують на сьогоднішній день.

– Ви розповідали про дозвілля, яке влаштовуєте разом зі співробітниками компанії, а які Ваші особисті захоплення?

– Захоплююся дайвінгом вже багато років, пірнав у багатьох місцях: острів Кокос, де пірати ховали скарби, Галапагоські острови, Малайзія, Мальдіви, Мексика, Палау, Єгипет – це все дуже вражає. Маю категорію Advance, здавав не один іспит  та отримав міжнародну сертифікацію PADI. Тут дуже багато нюансів, потрібно вчитися. Але це зовсім інші, захоплюючі відчуття. А ще дайвери – це хороша компанія, своє коло. Головні причини, чому займаюсь, – це цікаві відчуття та спільнота. З іншими видами спорту так само. Наприклад, ще на гірських лижах люблю кататися, водних лижах, на водному мотоциклі. Граю у волейбол. У нас стабільна команда протягом 25 років.

Щодо дайвінгу – все найбільш цікаве знаходиться на глибині до 30-40 метрів, глибше я не пірнав. Коли я здавав екзамен з deep дайвінгу на Кокосі цікаво було відмітити, що на глибинах зовсім інший процес мислення, він уповільнюється через азотне голодування. Найбільше враження – зустрітись очі в очі з акулами. Сіли у коло вночі, в центрі поклали м’ясо, спочатку прийшли скати, а потім купа акул. Це був великий стрес, але дуже круто. Люблю екстрім.

Багато чого вмію робити руками, збирав машини, за життя побудував не один будинок, один з них – на Дніпрі, з якого одразу виходиш у воду, сідаєш на човен та пливеш. Маю пса, який дуже любить плавати, його важко наздогнати.

– Підсумовуючи розмову, які ще відзначите важливі для Вас цінності та принципи, окрім життєрадісності та дружності у команді, про які Ви розповіли?

– “Так буде не завжди” – мій головний слоган. Він означає, що все минає та потрібно про це пам’ятати, і немає сенсу дуже засмучуватись у складнощах або, навпаки, думати, що завжди все буде добре. Це додає сил у будь-якій ситуації.

Друге, я вірю у розум та силу волі людини, тільки за допомогою них вона чогось справді досягти. Коли кажуть “пощастило” – це фраза слабких. “Пощастило” – це означає, що людина змогла швидко відреагувати на сприятливі обставини, але вони лише допомогли.

Притримуюсь своїх цінностей і в сім’ї також. Маю сина, 41 рік, і дочку, якій 6 років. Внука, якому 2.5 роки. Я їх дуже люблю. Виховання дружнє, прививаю дітям любов до людей. Головним вважаю виховувати вільну людину, яка вірить та відчуває, що все можливо. І тоді можливо все.

Багато проблем ми собі самі будуємо у голові. Життя прекрасне. Дуже хочеться, аби якнайшвидше закінчилась пандемія, щоб можна було зустрітись з ким хочемо віч-на-віч, поговорити, обійнятись.

Розмовляла Тетяна Бєлінська

Залишити коментар: