Агроісторик

Господарчий феномен митрополита Андрея Шептицького, або як організуватися, щоб не бути бідним

13.05.2021

Не може бути високою духовна культура людини,
а низьким її економічний стан…

Ми недаремно згадали ці непрості за змістом слова одного із духовних наставників українського народу. По-перше, постать митрополита Андрея Шептицького (роки життя – 1865 – 1944) неординарна через надзвичайну широчінь його поглядів, які виходили далеко за межі релігії чи духовного життя. Він намагався поєднати матеріальний і духовний світи у буденному житті кожної людини. По-друге, нам варто задуматися над причинами теперішньої соціально-економічної ситуації в Україні та вивчити столітній досвід прадідів у організації суспільного життя і ведення господарки, зокрема, і на селі.

Оцінюючи вплив Андрея Шептицького на розвиток українського краю, Зиновій Свереда, доктор соціальної економіки, викладач Папського Григоріанського Університету в Римі, вважає, що його можна віднести до найвидатніших економістів українського народу ХХ ст.

Особисті ініціативи Андрея Шептицького або стратегія «як будувати рідну хату?»

Роль Шептицького варто розглядати у двох важливих аспектах: перший – це його соціальне вчення у питаннях політики, культури та економіки для свого народу; друге – його практична соціально-економічна діяльність. Історична епоха того часу для українців Галичини ознаменувалася виходом зі системи колоніалізму та сприятливого ставлення до «українського питання» з боку влади Австро-Угорщини. Але існувала потреба відновлення підприємницької ініціативи простих громадян, особливо селян, за що взявся сам Шептицький. Розуміючи відсутність реальної фінансової допомоги ззовні, митрополит ініціював створення як господарських шкіл, так і сильних господарських одиниць, які часто прямо підпорядковувалися митрополії.

1891 року відбувається кілька важливих подій. Перше – це Львівський синод, який ввів для священиків правило, що суспільно-економічна діяльність є невід’ємною частиною пастирських обов’язків, тобто, що кожен священик мав обов’язок відкрити читальню, спортивне товариство, братство тверезості, громадську касу взаємодопомоги, благодійну касу, тобто все, що було необхідне парафіянам.

Друге – реалізація реформи товариства Просвіти, яке з суто просвітнього напряму, змінивши свій статут, отримало більш соціально-господарське спрямування. Це мало визначальне значення для поліпшення соціально-економічного становища села та його жителів, які складали основу населення українського краю.

Сформувавши на території Галичини мережу дієздатних парафіяльних осередків на чолі з освіченими священиками – організаторами соціально-економічного життя громадян, УГКЦ створює кілька, але дуже знакових фінансових, кооперативних та виробничих структур.

Страхове товариство «Дністер». Це були перші ефективні спроби українського греко-католицького єпископату страхування майбутніх можливих збитків від нещасних випадків, адже діяло окреме правило – всі релігійні організації мали страхуватися тільки в «Дністрі».

Ефект від цього став видимим одразу: населення ніби було бідним, але коли по крупинці зібрали страхові внески, то виявилося, що товариство володіє досить значним капіталом.

Банк «Дністер» (створено 1894 р.). До його складу ввійшли: капітал Страхового товариства «Дністер» і, крім того, парафіяльні каси взаємодопомоги, так звані раффайзенки. Їхньою характерною ознакою було те, що вони мали географічний принцип, тобто гроші збирали на території певної парафії та використовували лише на цій території і тільки для членів цієї громади.

Крайовий ревізійний союз, до складу якого входило багато кредитових спілок, приблизно  шістдесят відсотків яких створили і якими керували священики. Згодом, 1904 року, їх реформували у Ревізійний союз українських кооперативів.

Товариство «Сільський господар» (засновано 1899 р.). Спочатку під Золочевом, а потім у Стрию на Львівщині починають розвиватися українські молочарні. Священики закуповують обладнання і проводять курси ведення господарства для селян. У результаті 1904 р. отець Остап Нижанківський разом з іншими 20-ма священиками і групою селян засновує знаменитий Маслосоюз. До 1914 року священство керувало до 70% усіх установ.

Маслосоюз об’єднував виготовлення молокопродукції від майже вісімдесят відсотків усіх парафій. Церкви, монастирі створили касу взаємодопомоги, потім кооперативи, збирали гроші, вкладали в розвиток сільського господарства і переробної галузі. Впродовж трьох років Маслосоюз вже мав свої магазини у всіх європейських столицях і там продавали найкращі українські продукти, найдорожчі, найсмачніші. У Польщі українців було лише 16,5 %, проте кооперація контролювала майже шістдесят відсотків усього експорту молокопродукції Польщі.

Перша українська фабрика цукерок «Фортуна нова» створена 1924 року завдяки бізнес-партнерству Климентини Авдикович (пекарки солодощів із Перемишля) та глави УГКЦ Андрея Шептицького. Митрополит інвестував $46 000 (на сьогодні – приблизно $1 млн) та віддав в оренду церковну нерухомість у Львові. За кілька років маленька сімейна кондитерська виросла у велику фабрику, яка мала свою мережу крамниць у всій Галичині та експортувала продукцію до Європи. Наприкінці 1930-х на фабриці працювало понад 100 осіб, щодня тут виготовляли до 5 тонн солодощів. Радянська влада націоналізувала «Фортуну нову» й перетворила її у Львівську кондитерську фабрику №3, її вважають попередницею кондитерської фабрики «Світоч».

Загалом вплив митрополита Андрея Шептицького на соціально-економічну ситуацію села і Галичини важко переоцінити, бо той вплив, який мала УГКЦ та авторитет митрополита був надзвичайним. Адже у період розквіту церва володіла великою кількістю нерухомості, більше десятка промисловими заводами, фабриками, нафтовими вишками, продовольчими магазинами, власною залізницею, акціями різних підприємств, понад 40 тис. га лісу та земель, селянськими кредитними спілками та кооперативами. За підрахунками істориків вартість усіх активів станом на 1939 р. складала більше 4 млрд доларів.

Усі вказані напрями діяльності УГКЦ на чолі з Андреєм Шептицьким вписувалися у його національну програму розвитку аграрної сфери «Україна – житниця світу». Він казав: «На нашій землі маємо працювати ми, наш продукт маємо продавати ми, і наш продукт мають споживати у всьому світі». І таких програм було багато: створював банки, страхові компанії, кредитні спілки, каси взаємної допомоги…

А головне, століття тому Шептицький показав українцям, як на практиці застосовувати стратегію win-win, коли гравці стають ефективнішими, працюючи разом, а не поодинці, та відповідно, отримують більше.

Вплив Шептицького на соціально-економічне становище Галичини важко переоцінити, адже створені за ініціативи святенництва фінансові установи, кооперативні союзи, просвітницькі товариства, фабрики та залізниці створили економічну революцію того часу. При тому, що все відбувалося в межах спочатку Австро-Угорської імперії, а потім Польщі.

Ви запитаєте, а до чого тут аграрний сектор і яке відношення все це має до нього. Щоб відпости на це питання, варто повернутися у той час та оцінити ситуацію. По-перше, чисельність населення Галичини. З кінця ХІХ ст. воно збільшувалося із 4,9 млн осіб до майже 7,0 млн осіб у 1910 р. Українці складали понад 47%, а у східній Галичині – до 68%. Більшість із них (70%) були зайнятими у сільському господарстві. По-друге, економіка краю була кустарною, промисловість складала невелику частку валової продукції. Сільське господарство ще перебувало на етапі реформування, а тому більшістю земель володіли поміщицькі господарства, або ж багаті селяни. Селяни займалися в основному розведенням худоби. Це спричинило масову еміграцію (до 1 млн осіб з початку ХХ ст. до Першої світової війни). Тому успішний досвід функціонування згаданих суб’єктів господарювання в умовах розвитку Галичини мав безпосереднє відношення до становлення сільського та аграрного середовища.

Фінансові установи «Дністер» та Райфайзенки

Як було зазначено раніше, Андрей Шептицький розпочав із переформатування класу священників та просвітництва населення. Він розумів, що без грошей будувати сильну громаду неможливо, тому розпочали зі створення страхового товариства «Дністер», яке засновано у Львові 1892 року завдяки старанням Костя Левицького, Стефана Федака, Василя Нагірного, Дам’яна Савчака, Теофіля Бережницького, Олексія Торонського. Першим директором «Дністра» обрали Ярослава Кулачковського, який перебував на цій посаді у 1892-1909 роках. Завдяки його енергійній діяльності товариство перетворилося на одну з найповажніших страхових компаній Галичини.

Товариство перед Першою світовою війною мало велику популярність. Про це свідчить те, що в ньому було застраховане майно всіх греко-католицьких парафій Галичини. «Дністер» провадив меценатську діяльність. Лише за перших 25 років своєї діяльності на громадські потреби витратив понад 500 тисяч крон.

Станом на 1929 рік «Дністер» мав 1200 агентів та 95 630 членів, а також майна на 1 млн 972 тис. злотих та резервний фонд – 520 тис. злотих. У 1937 році «Дністер» мав у цьому відділі 14 502 поліси на суму 19 406 721 злотий, а у відділі забезпечень від крадіжок зі зломом – 1 325 полісів на 4 005 094 злотих.

Компанія успішно розвивалася також у 1920-1930-х роках під керівництвом директорів Стефана Федака (1909-1920) і Ярослава Котлонюка (1920-1944). Незважаючи на позбавлення його польською владою концесій на страхування нерухомого майна від пожеж (1935 рік), товариство залишалося успішною підприємницькою інституцією краю. Однак 1939 року ліквідовано органами радянської влади.

Крім цього, при кожній парафії діяли каси взаємодопомоги, так звані Райфайзенки. Їхньою характерною ознакою було те, що вони мали географічний принцип, тобто гроші збирали на території певної парафії та використовували лише на цій території і тільки для членів цієї громади.

У Галичині Райфайзенки з’явилися з ініціативи Д. Савчака, який опрацював для них статут; його заходами Галицький сейм ухвалив кредити на організацію Райфайзенок і створив для них 1899 року організаційний і контрольний орган – Патронат хліборобських спілок. Керівником став поляк Ф. Стефчик (на Галичині Райфайзенки називали «касами Стефчика»). 1910 року під Патронатом діяло в усій Галичині 1165 Райфайзенок, зокрема 351 українська, решта – польські та мішані. Тоді під опікою Крайового Союзу Ревізійного на всіх 415 кооперативах було 33 Райфайзенки.

У 1920-1930-х роках Ревізійний Союз Українських Кооперативів (РСУК) у Галичині вів сильну акцію за творення самостійних українських Райфайзенок; 1938 року їх було 563, всі були членами РСУК і співпрацювали з Українбанками та Центробанком у Львові. Незначне число українських Райфайзенок не належало до РСУК. Всі Райфайзенки перестали діяти після окупації українських земель більшовиками.

Кооперативна спілка «Маслосоюз»

Господарським напрямом кооперативного руху був розвиток під Золочевом та Стриєм на Львівщині українських молочарень. Священники УГКЦ закуповують обладнання для ведення господарств і проводять курси з ведення господарства для селян. У результаті 1904 р. отець Остап Нижанківський разом з іншими 20-ма священниками та групою селян засновує знамените об’єднання «Маслосоюз».

«Маслосоюз» об’єднував виготовлення молокопродукції майже 80 відсотків усіх парафій. Церкви, монастирі створили касу взаємодопомоги, потім кооперативи, збирали гроші, вкладали в розвиток сільського господарства та переробної галузі. Упродовж трьох років «Маслосоюз» вже мав свої магазини у всіх європейських столицях і там продавали найкращі українські продукти, найдорожчі, найсмачніші.

1907 року його перетворено на «Крайовий союз господарсько-молочарський». До 1914 року об’єднував приблизно 100 невеликих молочарських спілок, куди селяни здавали майже 7,5 млн літрів молока. З цієї кількості виробляли приблизно 300 тис. кг масла на рік.

Після Першої світової війни «Маслосоюз» відновив свою діяльність і вже у 1925 році торговельний оборот сягнув 860 тис. злотих проти 200 тис. злотих у 1924 році. У Станіславі, Львові, Перемишлі було відкрито нові філії й відділи, при яких діяли фірмові крамниці. З 1926 року українське масло почали експортувати.

З 1927 року центральний офіс «Маслосоюзу» переїхав до Львова й отримав назву «Головна торговельна аґентура Маслосоюзу у Львові». Цього ж року «Маслосоюз» придбав перший вантажний автомобіль. 1928 року відділи й крамниці «Маслосюзу» відкрито в Луцьку та Більську на Підляшші. Експорт масла у 1935 р. досяг 423 тонн, а обороти організації склали у 1938 р. аж 12,1 млн злотих. Після початку Другої світової війни відновив свою діяльність під час німецької окупації, захищаючи права українського населення від німців. Остаточно ліквідовано 1944 року.

Товариство «Сільський господар»

1899 pоку представники селянства, інтелігенції та духівництва організували в Олеську на Золочівщині місцеве товариство «Сільський господар», яке в 1905 p. перейшло до Львова, стало крайовим органом кооперації і перейняло від «Просвіти» її економічні функції.

Переломним у діяльності товариства став 1909 p. На хліборобській виставці у Стрию відбулися надзвичайні збори його членів. Вони змінили статут, обрали нові керівні органи, намітили широку програму подальшої діяльності. Втілення її у життя очолив відомий кооперативний та громадсько-політичний діяч Галичини Євген Олесницький. Він разом із своїми співробітниками розвинув інтенсивну організаторську роботу. «Сільський господар» швидко перетворився на значну інституцію з філіями майже в кожному повіті, сотнями гуртків, багатьма дослідними полями, станціями. Наприкінці 1912 p. товариство мало 90 філій, 1151 гурток, у яких налічувалося 26 612 членів.

Найважливішими напрямами роботи товариства були:

  • створення різних виробничих і господарських спілок;
  • пропаганда сільськогосподарських знань серед населення;
  • організація читалень, бібліотек, сільськогосподарських і промислових шкіл;
  • проведення з’їздів, курсів й виставок;
  • налагодження роботи зразкових господарств, дослідних станцій;
  • посередництво у купівлі землі, штучних добрив, реманенту, у збуті сільськогосподарських продуктів.

Його філії діяли в Коломиї, Стрию, Бережанах, Бучачі, Рогатині, Жовкві, Золочеві, Бродах, Кам’янці-Струмиловій, Радехові, Самборі, Теребовлі, Тернополі, Ходорові, Сяноку та в інших містах.

1910 p. українські підприємці організували перші національні спілки для збуту худоби в Галичині, які одразу стали посередниками австрійського агентства та почали відправляти худобу до Відня. У 1911 p. таких спілок було 62, вони налічували 29 879 членів. Для керівництва цими спілками було створено Крайовий союз купівлі та збуту худоби, який став одним з головних постачальників свиней з Галичини на австрійські ринки.

На прикладі функціонування вище зазначених організацій понад століття тому можна спостерігати за реалізацією стратегії «win-win», коли гравці стають ефективнішими, працюючи разом, а не поодинці, у результаті – отримують більше. Особливого значення ця стратегія набула для українців завдяки пропаганді руху «свій до свого по своє».

Своєю діяльністю митрополит Андрей Шептицький разом із громадськими діячами на практиці довели, що спільна ідея соціально-економічного зміцнення української спільноти, навіть у скрутних умовах, може досягнути справді вражаючих результатів. А це актуально і сьогодні. Отож, учімося та ініціюймо зміни у сьогодення.

Підготував Андрій Сава, к.е.н., с.н.с.

http://uk.wikipedia.org, https://www.ar25.org, https://lvbs.com.ua,
http://www.sde.org.ua, https://zbruc.eu, https://www.radiosvoboda.org
https://osvita.ua

Залишити коментар: