Аграрна політика

Державна підтримка аграрного сектору. Кому дістанеться пиріг?

25.04.2019

До питання підтримки певних галузей економіки з боку держави сучасне суспільство звертається постійно. Поняття «сучасне» визначено формуванням системи економічних знань про сутність та значення окремих видів виробництв і необхідності застосування регуляторних заходів щодо їх стимулювання. Під ці критерії, звичайно, потрапляє сільське господарство, яке в умовах української практики є носієм особливої діяльності, створення суспільних благ та культурної спадщини цілого народу. Тож виникає запитання, для чого потрібна державна підтримка, у якій формі та на які субєкти господарювання вона поширюватиметься?

Трохи економічної теорії

Загалом державну підтримку варто розглядати як засіб регулювання господарської діяльності, дієвість якої проявляється у забезпеченні цілеспрямованого сприяння держави зміцненню та розвитку найбільш важливих галузей економіки.

Тобто на практиці вона означає розроблення та реалізацію цільових програм або надання в індивідуальному порядку фінансової підтримки суб’єкту господарювання, який має важливе стратегічне значення, за рахунок коштів державного бюджету у будь-якій формі та з метою забезпечення стабільності національної економіки, підвищення конкурентноздатності вітчизняного товаровиробника, оздоровлення окремих галузей економіки, забезпечення соціально-економічного добробуту в державі.

Якщо розглядати аграрний сектор економіки в межах цієї теми, то безумовно, що аграрні формування мають стратегічне значення, адже формують одночасно як внутрішню пропозицію продовольства, так і є джерелом потужного експортного потенціалу країни (хоча це відбувається на фоні спаду промислового виробництва). Окрім того, через результати їхньої діяльності реалізуються найважливіші соціальні та екологічні завдання, такі як зайнятість понад 2-х мільйонів осіб, створення належних умов для функціонування 5 мільйонів сільських домогосподарств, підвищення добробуту та якості життя у селі, а також раціональне використання природних ресурсів, зокрема, землі.

Особливу роль у цих процесах відіграють окремі організаційно-правові форми підприємництва: фермерські господарства та селянські господарства населення. Останні у нинішньому форматі вітчизняної практики ринкових відносин не можна назвати конкурентоспроможними (продуктивність та рівень економічної ефективності є нижчими за показники середніх та великих господарств). Щодо галузевої структури виробництва, то особливим сектором є, звичайно, тваринництво, зокрема, скотарство, яке через свою значну трудомісткість та низьку інвестиційну привабливість буквально занепадає.

Завданнями державної підтримки в аграрному секторі економіки є можливість цілеспрямованого усунення проблем або сприяння діяльності конкретних підприємств, інших суб’єктів господарювання, що забезпечує рівномірність розвитку національної економіки, оздоровлення важливих галузей господарства і, власне, тим самим досягнення позитивного ефекту від використання бюджетних ресурсів. Звичайно у такій формі регулювання діяльності у сільському господарстві є і свої недоліки, оскільки є високий ступінь ризику дискримінації інших суб’єктів господарювання, порушення засад економічної конкуренції. Але про це трохи пізніше.

Отож, можна вважати, що державна підтримка сільськогосподарського виробництва є об’єктивним процесом та потребує економічно обґрунтованих підходів до її реалізації.

Законодавче поле

Перший крок – це законодавча база. Державна підтримка ґрунтується на законах України та інших нормативно-правових документах уряду. Основним серед них є Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», у якому визначено кілька видів державної підтримки:

  1. Фінансова підтримка суб’єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів та компенсацію лізингових платежів (ст. 13.1);
  2. Бюджетна тваринницька дотація (ст. 15);
  3. Бюджетна дотація для розвитку сільськогосподарських товаровиробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції (ст. 16-1).

Зазначені напрями визначають загальну політику держави у цій сфері та основні вектори допомоги.

Другий крок – визначення механізму державної підтримки. Її формує Уряд через діяльність Міністерства аграрної політики та продовольства. Відомство складає цільові програми з означених видів та механізми їхньої реалізації, погоджує їх з Міністерством фінансів та затверджує у Міністерстві юстиції. У такий спосіб відбувається прийняття порядку використання коштів, виділених на ці програми, рекомендацій щодо подання документів на отримання дотацій тощо. Більш детально нормативне забезпечення механізму надання державної підтримки аграрному сектору економіки ми відобразили у таблиці 1.

Третій крок – визначення обсягу державної підтримки. Цей етап варто розглядати у поєднанні з другим, оскільки проект бюджету на ці потреби подає галузеве відомство, а приймає Верховна Рада. Основними законодавчими актами тут є Закон України «Про Державний бюджет», Податковий та Бюджетний кодекси. Перший визначає фактичні обсяги фінансування державних програм підтримки, другий – регламентує фіскальне навантаження та відносини у сфері оподаткування, третій – визначає механізм регулювання міжбюджетних відносин. Зокрема, у Бюджетному кодексі передбачено, що державна підтримка аграрного сектору має дорівнювати не менше 1% валового внутрішнього продукту.

Тож, можна із впевненістю стверджувати, що сукупність положень цих законів та нормативних документів формують правові та економічні засади здійснення державної підтримки на практиці.

Обсяги та отримувачі державної підтримки

Як відомо, потягом останніх років вітчизняна державна підтримка аграрної галузі в Україні зазнала значних змін. До 2017 року вона характеризувалася невеликими обсягами прямої державної підтримки та пільговим режимом сплати ПДВ. За оцінками фахівців спеціальний режим оподаткування дозволяв у той період через механізм непрямої підтримки акумулювати понад 20 млрд грн (сьогодні ця цифра сягнула, мабуть, і 30 млрд грн). Однак через вимоги міжнародних кредиторів прийнято рішення про відміну цієї норми, що так би мовити «вирівняло» умови ведення підприємницької діяльності в усіх секторах економіки. Це, як правило, стосувалося платників ПДВ – переважно сільськогосподарських підприємств (які за часткою у структурі валового виробництва займаються вирощуванням рослинницької продукції та її експортом).

У питанні відміни спецрежиму оподаткування, на нашу думку, є дві важливі позиції. Перша: воно нівелювало негативні впливи державної регуляторної політики стосовно втручання у рівновагу ринку (особливо високорентабельних культур). Друга: потенційні акумульовані кошти від ПДВ, як порівняти з мізерними обсягами державної підтримки останніх двох років (незважаючи на те, що вони є найбільшими за всю історію незалежної України), могли б стати хорошим фундаментом для покриття найбільшого сезонного попиту в кредитних коштах тих же підприємств, до того ж одразу адресного, але з належним механізмом їх використання.

Тепер щодо обсягів. Позитивне проявляється у небачених раніше «запланованих» коштах на підтримку аграрних формувань, навіть попри те, що 2019 рік охарактеризувався зменшенням такої підтримки (таблиця 2).

Отже, на 2019 рік у бюджеті передбачено трохи більше 5,9 млрд грн, що на 401 млн грн менше, ніж 2018 року. Таке рішення ухвалили, ймовірно, на підставі низького рівня використання коштів минулого року за усіма програмами.

За 2018 бюджетний рік із 6,3 млрд грн освоєно приблизно 4,2 млрд грн:

  1. «Здешевлення кредитів» – 66,0 млн грн (факт – 265,9 млн грн).
  2. «Фермерська підтримка» – 1000,0 млн грн (факт – 204,3 млн грн, з них 6,4 млн грн – компенсація насіння, 0,2 млн грн – дорадчі послуги, 108,9 млн грн – компенсація вартості техніки, 8,5 млн грн – компенсація відсоткової ставки кредитів, 8,6 млн грн – підтримка обслуговуючих кооперативів, 71,7 млн грн – бюджетна субсидія на 1 га).
  3. «Садівництво і виноградарство» – 300,0 млн грн (факт – 394,9 млн грн, включаючи 130,6 млн грн – відшкодування за холодильне обладнання).
  4. «Підтримка тваринництва» – 4000,0 млн грн (факт – 2393,3 млн грн, з них 3,7 млн грн – компенсація відсоткової ставки кредитів, 1339,6 млн грн – компенсація вартості будівництва об’єктів, 514,5 млн грн – дотація на голову корови юридичним особам, 214,6 млн грн – відшкодування вартості племінних тварин, 320,9 млн грн – дотація на голову молодняку ВРХ фізичним особам).
  5. «Придбання вітчизняної техніки» – 945,0 млн грн (факт – 912,9 млн грн).

Так званий «недобір» склав третину від запланованих річних асигнувань загального фонду державного бюджету, до того ж, станом на 21 грудня 2018 року на реєстраційних рахунках залишалося 538,8 млн грн. Якщо порівнювати досліджувану дату з початком місяця (1.12.2018 р.), то рівень освоєння взагалі дорівнював лише 41%, тобто лише за три тижні останнього місяця використано понад 1,7 млрд грн.

Це означає, що існує низка проблем із реалізацією вище вказаних програм підтримки, серед яких можна виділити як бюрократичні моменти, так і недостатню поінформованість суб’єктів господарювання, їхнє небажання брати участь у державній «лотереї» з ймовірними перевірками у подальшому тощо.

Логічним запитанням є і те, а кому адресована державна підтримка або ж хто є претендентом на її отримання.

Отож, за даними Державної служби статистики станом на 1 листопада 2017 р. в Україні налічувалося 45558 од. підприємств, зокрема 34137 фермерських господарств та 11421 од. сільськогосподарських підприємств. Серед усієї кількості 40735 од. мають сільськогосподарські угіддя, з них 30769 – фермери. На с/г підприємства припадає 15380,1 тис га (в середньому 1346 га на 1 підприємство) та фермерські господарства – 4580,1 тис га (в середньому 149 га на 1 господарство).

На кінець 2017 року в Україні налічувалося також 3530,8 тис голів великої рогатої худоби, зокрема 2017,8 тис голів корів, 338,4 тис голів телиць від 1 до 2 років, 119,4 тис голів телиць від 2 років і старші. Зі загальної кількості худоби с/г підприємства утримували 1166,6 тис голів ВРХ, зокрема корів – 466,6 тис голів, а господарства населення – відповідно 2364,2 та 1551,2 тис голів. Варто також зауважити, що з наявних у країні 4,9 млн домогосподарств у сільській місцевості лише 33,3% (або 1631 тис од.) утримують ВРХ, або 31,3% (1533 тис од.) – корів. Понад 53% з них утримують 1 голову ВРХ (корів).

Як видно, претендентів багато, але чи всі зможуть отримати дотації та в якому обсязі?

Ефективність державної підтримки

Щоб визначити, передусім, доступність, а вже потім ефективність державної підтримки сільськогосподарської галузі застосуємо кілька математичних обчислень за наявними її блоками та напрямами, які відображені у таблиці 3.

Якщо припустимо, що всі наявні суб’єкти господарювання в аграрній сфері скористалися програмами державної підтримки, то вийшла б така ситуація (розглянемо найбільш вагомі з них):

  1. Програма 2801030. На здешевлення кредитів (відсоткових ставок за кредитами у розмірі однієї облікової ставки для суб’єктів із виручкою в рік до 20 млн грн або які вирощують с/г тварин; половини облікової ставки – іншим) у Державному бюджеті на 2019 рік виділено 127 млн грн. Теоретично такою підтримкою можуть скористатися понад 35 тис од. с/г підприємств (площа угідь яких не перевищує 800-1000 га, оскільки на таких площах виручка може не перевищити 20 млн грн з розрахунку отримання продукції до 25 тис грн на 1 га). Кількість підприємств, які виробляють тваринницьку продукцію, становить не більше 5300 од. (2017 р., за даними Асоціації тваринників України). Як уже зазначалося раніше, усіх підприємств налічується понад 45,5 тис. од. Тож, якщо розділити 127 млн грн на загальну кількість підприємств, то на один суб’єкт припадає лише 2,8 тис грн. Чи це багато, питання риторичне, а ситуація мабуть нереальна, оскільки 2018 року цією програмою скористалося 723 господарства.
  2. Програма 2801230. На підтримку фермерства держава виділила 800 млн грн, які розподілено за 7-ма напрямами.

Часткова компенсація вартості насіння передбачає повернення 80%, але не більше 80 тис грн на одне господарство. Отож, виділеної суми у розмірі 80 млн грн у разі максимального розподілу вистачить лише 1000 господарствам, а якщо розподілити цю суму на всі ФГ, то отримаємо трохи більше 2,3 тис грн (що дорівнює вартості приблизно 3 ц насіння зернових злакових культур еліти або 1 репродукції). Загалом на цю суму можна придбати приблизно 10 тис тонн насіння зернових злакових культур, яких вистачить на площу посіву 40 тис га, тоді як фермери обробляють понад 4,5 млн га. Минулого року цією програмою скористалося 259 господарств.

Часткова компенсація дорадчих послуг передбачає відшкодування у розмірі 90%, але не більше 10 тис грн на одне господарство. Відповідно до виділеної суми за максимального розподілу таку компенсацію можуть отримати лише 500 фермерських господарств із наявних 34,1 тис од. Минулого року такою послугою скористалося лише 24 господарства.

Часткова компенсація вартості техніки та обладнання передбачає погашення додаткових 15% компенсації вартості с/г техніки, машин та обладнання згідно зі затвердженим переліком (який, до речі, розширили у квітні цього року). Тобто, якщо на ці потреби виділено 250 млн грн, то загальна вартість техніки (у разі максимального освоєння) становитиме 1,7 млрд грн. Якщо врахувати виділення коштів за програмою загальної компенсації 25% у розмірі 682 млн грн (загальна вартість техніки тоді становитиме 2,7 млрд грн), то річний обсяг закупівлі техніки можливий на рівні 4,4 млрд грн, що за даними Мінекономрозвитку дорівнює минулорічним обсягам, тобто збільшення не передбачено. Минулого року програмою скористалося 1988 од. фермерів.

Субсидія на 1 га надається як новоствореним господарствам (3000 на 1 га, але не більше 60 тис грн на одне господарство), так й іншим (12 тис грн на 1 члена господарства, але не більше 40 тис грн на одне господарство). Оскільки ми не можемо передбачити кількість новостверних господарств, то проведемо обчислення щодо інших, яким виділено 240 млн грн. Тобто, у разі максимального розподілу такою програмою можуть скористатися всього 6000 од. ФГ (де працює в середньому 3,3 члена господарства).

Здешевлення кредитів передбачає компенсацію відсоткових ставок за кредитом: до 500 тис грн (до одного року) та 9 млн грн (до трьох років) на одне господарство. Візьмемо до уваги перший варіант, за яким таких відшкодувань (у разі максимального розподілу) може бути лише 90, хоча 2018 року такою програмою скористалося 247 господарвств. Загальний обсяг кредитних коштів, які теоретично можна отримати дорівнює приблизно 225 млн грн (у розрахунку процентної ставки 20% річних), що на одного фермера складає орієнтовно 6,5 тис грн.

  1. Програма 2801350. За цією програмою передбачено компенсацію 80% вартості придбання садивного матеріалу та вартості холодильного обладнання для зберігання продукції до 500 тонн. Згідно з переліком претендентів, затвердженим комісією галузевого відомства, таких суб’єктів налічується поки що 39 од., хоча минулого року скористалося програмою 132 од. (за першим напрямом) та 9 од. (за другим напрямом).
  2. Програма 2801540. На підтримку тваринництва держава виділила 3500 млн грн, які розподілені за 6-ма напрямами. Компенсація вартості об’єктів, профінансованих за рахунок банківських кредитів дозволяє підприємствам отримати від держави до 500 млн грн на об’єкт. Враховуючи виділені на ці потреби 100 млн грн, у разі максимального розподілу (на 5300 підприємств) на одне підприємство припадало б майже 19 тис грн.

Спеціальна бюджетна дотація за утримання корів надається юридичним особам, які є власниками корів, у розмірі 900 грн на 1 голову. Нагадаємо, що підприємства станом на 1 січня 2019 р. утримували 467,9 тис голів корів. Якщо припустити, що на 1 липня їхня кількість буде на тому ж рівні, то для забезпечення дотації на все поголів’я потрібно понад 840 млн грн, тоді як заплановано 700 млн грн. До того ж, має бути недопущення зниження поголів’я корів. Минулого року програмою скористалося 1280 од. суб’єктів.

Спеціальна бюджетна дотація за вирощування молодняка великої рогатої худоби передбачає підтримку фізичних осіб, які утримують молодняк до досягнення його тринадцятимісячного віку, у розмірі до 2500 грн на 1 голову. Станом на 1 січня 2019 р. у господарствах населення утримували понад 500 тис голів молодняку. У разі максимального розподілу фізичні особи можуть претендувати на 1400-1500 грн на кожну голову молодняку. Якщо брати до уваги максимально граничний розмір дотації, то потреба у коштах склала б понад 1,4 млрд грн.

Часткове відшкодування вартості закуплених для подальшого відтворення племінних тварин передбачає компенсацію юридичним особам 50% вартості закупівлі, але не більше 24 тис грн на голову ВРХ, 5 тис грн за свиней, 4 тис грн за овець, 100 грн за 1 дозу сперми, 500 грн за 1 ембріон ВРХ. На цю програму виділено загалом 250 млн грн, що в разі максимального розподілу на одне підприємство припадало б лише 47 тис грн. Минулого року цією програмою скористалося 252 господарства.

  1. Програма 2801580. На фінансову підтримку сільгосптоваровиробників виділено 882 млн грн за двома напрямами. Один із них це здешевлення с/г техніки та обладнання, що передбачає компенсацію 25% вартості техніки вітчизняного виробництва. Як ми вже зазначали, програма дозволяє закупити техніки та обладнанння на загальну суму понад 2,7 млрд грн. Розподіл наявних коштів на всі підприємства, які функціонують, свідчить про те, що одному суб’єкту доступно лише 19 тис грн. Тоді як минулого року такою підтримкою скористалося 7043 підприємств.

Наведені результати розрахунку ймовірної ситуації у сфері надання державної підтримки різним аграрним формуванням жодним чином не мали на меті критикувати недолугість політики у цій сфері чи відсутність щонайменшої ефективності механізму підтримки. Ми хотіли показати надзвичайно великий потенціал державної підтримки в АПК у залученні максимальної кількості суб’єктів господарювання різних масштабів та широко доступу до неї дрібних товаровиробників (особливо фермерів та господарств населення).

Висновки

Аналіз досліджуваної теми наштовхує на кілька висновків.

  1. Враховуючи стратегічну комплексну (економічну, соціальну та екологічну) мету діяльності аграрного сектору економіки загалом, нерівномірність розвитку окремих галузей та категорій товаровиробників, державна підтримка АПК є необхідною умовою стабільного розвитку всієї національної економіки.
  2. Нинішня модель державної підтримки функціонує повноцінно лише два роки (після відміни спецрежиму ПДВ). Разом із позитивним моментом – закріпленням обсягу на рівні 1% ВВП, вона не задовільняє сповна ні отримувачів (обсягом, напрямами та механізмом), ані не досягає своєї кінцевої мети (усунення проблем галузі або сприяння діяльності конкретних аграрних підприємств). Бо як свідчать статистичні дані ефективність дрібних товаровиробників не зростає, поголів’я ВРХ знижується, доступ до кредитних ресурсів не дешевшає тощо.
  3. У зв’язку з цим існує низка проблемних питань, на які звертають увагу експерти та фахівці. Їх можна згрупувати у кілька пунктів:

– багато аграріїв з недовірою звертається за підтримкою до держави через складність процедури та острах перед органами контролю;

– значну частку дотацій фактично виділяють у IV кварталі бюджетного року, що не відповідає сезонним потребам аграріїв, особливо це стосується компенсації за відсотками й щодо сільськогосподарської техніки;

– залишається не вирішеним питання правової колізії щодо діяльності фізичних осіб – підприємців, які не займаються тваринництвом, не є фермерами і потрапляють в умовну 3-тю групу платників єдиного податку, що є істотним обмеженням у підтримці малого бізнесу на селі.

– високий відсоток невикористання бюджетних коштів, причинами чого є нестабільність політики державного субсидування, низька поінформованість усіх суб’єктів господарювання, зокрема особливо фермерів та господарств населення;

– відсутність довгострокової стратегії у формуванні державної політики підтримки АПК, тобто існує необхідність розроблення чіткого механізму та обсягів підтримки на 3-5 років, особливо для галузі тваринництва та закупівлі (капітального будівництва) об’єктів основних засобів тощо.

  1. Це означає, що проблеми окремих категорій товаровиробників є значно глибшими, ніж очікування підтримки держави. Тому державі, як інституту регулювання діяльності, варто звернути увагу на загальні макроекономічні аспекти ведення аграрного бізнесу загалом, запровадити прозорі та прості механізми стимулювання підприємницької діяльності в селі, вирішити питання з оптимізації податкового навантаження для різних категорій господарств.

На ці запитання спробуємо надати відповідь у наступних матеріалах.

Підготував Сава Андрій, експерт-аналітик журналу «АгроЕліта»,

к.е.н., с.н.с., заступник директора з наукової роботи

Тернопільської державної с/г дослідної станції ІКСГП НААН

 Використано матеріали з джерел:

http://www.ukrstat.gov.ua/, http://minagro.gov.ua,

https://zakon.rada.gov.ua, http://dspace.nbuv.gov.ua